Міністерство освіти і науки України

Український державний центр міжнародної освіти

Меню
uk

ЗМІ про нас

Олена Шаповалова в ефірі Парламентського телеканалу «Рада»

Олена Шаповалова, директорка Українського державного центру міжнародної освіти, була гостею передачі «Позиція» Парламентського телеканалу «Рада».

Під час ефіру обговорювалися питання, присвячені навчанню іноземних громадян в закладах вищої освіти України:

  • Чому іноземні студенти обирають для навчання саме Україну?
  • Яка користь Україні від навчання іноземців у вітчизняних університетах?
  • Як Український державний центр міжнародної освіти популяризує освітні можливості держави?

Подивитися ефір можна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=zlmZdf2WfJA

«Освіта для іноземців. Популяризація української освіти» – тема ефіру Парламентського телеканалу «Рада» за участі Олени Шаповалової

Популярність української освіти для закордонних студентів, особливості вступної кампанії – 2021 та вплив пандемії на освітній процес. Цим та іншим освітнім питанням присвячений ефір з директоркою Українського державного центру міжнародної освіти МОН України Оленою Шаповаловою на Парламентському телеканалі «Рада».

Читати новину: https://bit.ly/3qoVrmM

Дивитися ефір: https://www.youtube.com/watch?v=jIw_FFTkQYU&feature=youtu.be

Іноземні студенти щороку витрачають в Україні 15 млрд грн – портал Освіта.UA

Про це в ефірі парламентського телеканалу «Рада» повідомила директор Українського державного центру міжнародної освіти Олена Шаповалова.

За її словами, кожен іноземний студент, здобуваючи вищу освіту в Україні, витрачає щонайменше від 6 до 8 тисяч доларів США щороку.

«Загальна сума витрат на навчання, проживання, страхування, оформлення документів, харчування, транспорт та інші потреби, сягнула понад 570 млн доларів США. Якщо в середньому тривалість навчання дорівнює 5-6 рокам, то в цілому дохід України від іноземних студентів за цей період становить понад 3 млрд доларів США», – зазначила директор Українського державного центру міжнародної освіти.

Також Олена Шаповалова запевнила, що Україна створює умови для того, щоб іноземних студентів в українських університетах ставало більше. Серед них – План заходів щодо популяризації можливостей здобуття вищої освіти в Україні для іноземних студентів, який було розроблено на виконання Указу Президента.

«Це вперше за всю історію незалежної України ми маємо план популяризації української вищої освіти для іноземців. Він включає низку заходів, які спрямовані на залучення більшої кількості іноземних студентів до українських вишів. Серед них – проведення маркетингово дослідження привабливості   української   освіти,   проведення   Українського   форуму міжнародної освіти, виставок Study in Ukraine за кордоном», – сказала Олена Шаповалова.

Серед інших умов – напрацювання народними депутатами поправок до закону, що дозволяє студентам навчатися рідною мовою.

«Для нас дуже цінно, що в Україні навчається понад 75 тисяч студентів зі 155 країн світу. Адже навчання іноземних студентів – це визнання української освіти, імідж України та інвестиції в економіку», – відзначила  директор Українського державного центру міжнародної освіти.

Читати статтю порталі Освіта.UA: https://osvita.ua/vnz/85039/

Чому іноземні студенти обирають навчання в Україні? – блог Олени Шаповалової на порталі Освіта.UA

Які просвітницькі заходи є найбільш ефективним та важливим інструментом просування іміджу України і популяризації української вищої освіти у світі? Якою є статистика щодо країн походження іноземних абітурієнтів та які спеціальності користуються найбільшою популярністю серед іноземців? На ці та інші питання надає відповіді директор Українського державного центру міжнародної освіти Олена Шаповалова.

У 2021 році зареєстровано понад 65 тисяч запрошень для іноземних абітурієнтів, які бажають здобути вищу освіту в Україні. Це рекордний показник за останні 10 років.

chart

Якщо підсумувати інформацію щодо країн походження іноземних абітурієнтів, яким було зареєстровано запрошення на навчання у 2021 році, маємо таку статистику:

countries chart

Приємно зазначити, що, незважаючи на пандемію COVID-19, Україна залишається однією з найбільш популярних дестинацій у світі для здобуття вищої освіти.

Проте складнощі, з якими доводиться стикатися іноземним абітурієнтам під час оформлення візи, а також публікації ЗМІ про загострення ситуації на кордоні з Російською Федерацією призводять до того, що реальна кількість іноземних студентів, які в результаті обрали Україну як країну навчання, на жаль, менша, ніж кількість зареєстрованих запрошень.

Причини популярності української вищої освіти серед іноземних студентів

Спеціалісти Українського державного центру міжнародної освіти запитали іноземних студентів, чому вони вибрали Україну, і отримали такі відповіді:

answers

Для англомовних студентів (зокрема, студентів із Індії, Нігерії, Туреччини) вартість навчання є однією з основних причин вибору України, у той час як для іноземних студентів, які навчаються українською мовою (зокрема студентів із країн пострадянського простору, Марокко, Китаю) вирішальну роль відіграє можливість навчання в Європі і визнання диплому на батьківщині. Дослідження доступне за посиланням.

Вартість навчання з гуманітарних дисциплін у країнах ЄС не надто відрізняється від вартості навчання у провідних українських університетах (так, наприклад, рік навчання в денній магістратурі за освітньою програмою «Міжнародні відносини» у Варшавському університеті коштує 3000 євро, а в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка вартість становить близько 2600 євро).

Більш того, на відміну від європейських, українські університети зазвичай не надають стипендії іноземним студентам, і, відповідно до українського законодавства, під час навчання вони не мають можливості працювати навіть частково.

Однак вартість навчання за медичним напрямом в університетах країн ЄС набагато вища, що приваблює іноземців до України. Саме медицина є найпопулярнішою спеціальністю, яку вибирають іноземні абітурієнти.

Найбільш популярними серед іноземних абітурієнтів спеціальностями були:

  • 222 Медицина (11695);
  • 073 Менеджмент (6043);
  • 051 Економіка (1746);
  • 221 Стоматологія (824);
  • 122 Комп’ютерні науки (792).

Навчанням на підготовчих (мовних) курсах / факультетах цікавилися 37109 іноземців, в основному з таких країн, як Нігерія, Марокко, Алжир, Індія, Пакистан тощо.

Можливість вступу на основне навчання двічі на рік, а також продовження термінів вступу для іноземців у 2022 році через пандемію COVID-19 дозволило зареєструвати 11082 запрошення на навчання лише у період з 1 листопада по 15 грудня 2021 року. Важливо підкреслити, що початок занять у грудні ніяк не впливає на тривалість і якість навчальної програми – кількість навчальних годин для іноземців, які прибули на навчання до українських закладів освіти у грудні, залишається такою ж, як і для студентів, що почали навчання 1 вересня, відповідно до затверджених навчальних планів університетів.

Отже, основними конкурентними перевагами, що зумовлюють вибір України серед іноземних студентів, залишаються співвідношення якості і вартості навчання, визнання українських дипломів за кордоном, а також можливість вступу на основне навчання двічі на рік.

Популяризація можливостей здобуття вищої освіти для іноземців

З метою збільшення кількості іноземних студентів в Україні розпорядженням КМУ від 21 квітня 2021 року № 350-р на виконання Указу Президента України «Про вдосконалення вищої освіти в Україні» від 3 червня 2020 року № 210/2020 було затверджено План заходів щодо популяризації можливостей здобуття вищої освіти в Україні для іноземних студентів до 2025 року.

На виконання Указу Президента України №210/2020 «Про вдосконалення вищої освіти в Україні» та з метою популяризації можливостей здобуття вищої освіти в Україні для іноземних студентів протягом 30 березня – 1 квітня 2021 року відбувся візит делегації Міністерства освіти і науки України, Українського державного центру міжнародної освіти та керівників закладів вищої освіти (представників майже 80-ти провідних закладів вищої освіти України) на чолі з міністром освіти і науки України Сергієм Шкарлетом до Республіки Таджикистан.

Під час візиту у столиці Республіки Таджикистан місті Душанбе відбувся освітній форум «Навчайся в Україні», форум ректорів провідних університетів України і Республіки Таджикистан, зустріч із випускниками українських закладів вищої освіти, які зараз очолюють різні органи влади у Республіці Таджикистан. Серед випускників українських закладів освіти – міністр закордонних справ Республіки Таджикистан Сіроджиддін Мухріддін, начальник Інституту підвищення кваліфікації Митної служби при Уряді Республіки Таджикистан Йор Амірійон, заступник директора Агентства цивільної авіації при Уряді Республіки Таджикистан Азіз Набізода, начальник управління міжнародних відносин міністерства освіти і науки Республіки Таджикистан Ілхом Камолзода та інші. За результатами візиту було підписано понад 130 угод між закладами вищої освіти України і Таджикистану.

У листопаді 2021 року відбувся аналогічний візит делегації МОН та керівників закладів вищої освіти на чолі з міністром освіти і науки України Сергієм Шкарлетом до Республіки Узбекистан.

22–23 квітня 2021 року на виконання Плану заходів щодо популяризації можливостей здобуття вищої освіти в Україні для іноземних студентів відбувся ІІІ Український форум міжнародної освіти – найбільший захід із міжнародної освіти в Україні.

Спікерами форуму були понад 30 провідних українських та іноземних освітніх управлінців, дипломатів, науковців, експертів та фахівців у сфері інтернаціоналізації вищої освіти. Загалом онлайн трансляцію форуму (на сторінці Українського державного центру міжнародної освіти у Фейсбук) подивилося понад 10 тисяч глядачів.

У вересні 2021 року у м. Абуджа (Федеративна Республіка Нігерія) проходив захід «Дні української освіти в Нігерії – 2021», у якому взяли участь Український державний центр міжнародної освіти та провідні українські університети. Захід проводився за підтримки Посольства України у Федеративній Республіці Нігерія. Метою заходу була популяризація вищої освіти України на ринку освітніх послуг країн Західної Африки, поширення в інформаційному просторі Нігерії відомостей про освітні можливості України, а також збільшення присутності іноземних студентів в українських закладах вищої освіти.

На виконання Плану заходів щодо популяризації можливостей здобуття вищої освіти в Україні для іноземних студентів було підготовлено Стратегію маркетингу послуг з вищої освіти на міжнародному освітньому ринку на період до 2025 року, що є дорожньою картою подальшого розвитку міжнародної освіти в Україні.

Маємо сподівання, що покращення епідеміологічної ситуації в світі дозволить нам реалізувати цьогорічні амбітні плани щодо освітніх місій у Нігерії, Кенії, Південно-Африканській Республіці, Марокко, Ізраїлі. Досвід показує, що саме такі просвітницькі заходи є найбільш ефективним та важливим інструментом просування іміджу України і популяризації нашої освіти у світі.

Читати блог на порталі Освіта.UA:  https://osvita.ua/vnz/85529/

Європейський диплом за прийнятну ціну – газета Верховної Ради України «Голос України»

Головними перевагами, що спонукають іноземців вступати до наших вишів, є прийнятна вартість навчання, можливість здобувати освіту в Європі та визнання українських дипломів за кордоном.

answers

Про це йдеться в аналітичному огляді «Чому іноземні студенти обирають навчання в Україні?» директорки ДП «Український державний центр міжнародної освіти» Олени Шаповалової, розміщеному на сайті osvita.ua.

Іноземцям викладають або українською мовою, або англійською. «Для англомовних студентів (зокрема із Індії, Нігерії, Туреччини) вартість навчання є однією з основних причин вибору України, водночас для іноземних студентів, які навчаються українською мовою (зокрема студентів із країн пострадянського простору, Марокко, Китаю) вирішальну роль відіграє можливість навчання в Європі і визнання диплому на батьківщині», — зазначає Олена Шаповалова. Цікаво, що якість освіти як аргумент на користь навчання у вітчизняних вишах під час опитування обидві групи студентів поставили на третє місце.

У 2021 році зареєстровано більш як 65 тисяч запрошень для іноземних абітурієнтів, які бажають навчатися в Україні. За останні 10 років цей показник є рекордним. Збільшення кількості охочих здобути освіту в Україні пояснюють, зокрема, можливістю вступати до наших вишів двічі на рік та продовженням термінів зарахування іноземних студентів до грудня (з огляду на пандемію коронавірусу).

Переважна більшість іноземних абітурієнтів — громадяни Індії (14 781 зареєстроване запрошення), Нігерії (8 566), Марокко (5 351), Алжиру (4 329), Пакистану (3 177), Туркменістану (2 996), Туреччини (2 392), Непалу (2 336), Китаю (2 221) та Єгипту (1 211).

Найпопулярнішими серед них спеціальностями є медицина, менеджмент, економіка, стоматологія та комп’ютерні науки. Але на першому місці — медицина, і не випадково.

Вартість навчання за медичним напрямом в українських університетах є набагато нижчою, ніж в університетах країн ЄС, каже Олена Шаповалова. Тим часом за соціальні науки доводиться викладати майже стільки само: до прикладу, рік навчання у магістратурі за освітньою програмою «Міжнародні відносини» у Варшавському університеті коштує 3 000 євро, а в Київському національному імені Тараса Шевченка — приблизно 2 600 євро.

Читати статтю на сайті «Голос України»:  http://www.golos.com.ua/article/356082

Коментар Олени Шаповалової польському виданню Niezalezna.PL щодо ситуації з іноземними студентами з початком повномасштабного вторгнення російської федерації:

Високий рівень підготовки фахівців у закладах вищої освіти України підтверджує й міжнародна спільнота: українські університети, інститути та академії неодноразово потрапляли до ТОП кращих у Європі та світі. Іноземні абітурієнти все частіше обирають саме українську освіту. На початок широкої військової агресії Росії в Україні навчалося понад 75000 іноземних студентів зі 155 країн світу. У Харкові навчалося близько 20000, у Києві – 17000, у місті Суми – близько 3000.

Іноземні студенти, на жаль, так само, як і ми, українці, стикнулися з жахом війни. Ті з них, хто потрапили під окупацію, пішки пройшли 13 кілометрів на підконтрольну територію України, адже не захотіли залишитися під окупантом.

Є серед іноземних студентів і такі історії: індійський студент Навін Шекараппа загинув у Харкові вранці просто в черзі в магазині від уламка російської ракети. Його тіло батьки заповіли для медичних досліджень в Україні. «Не зміг послужити медичній галузі, тому нехай його тіло послужить медичній галузі» –  таким було рішення його родини.

Росія не тільки фізично вбиває українців та громадян інших країн, які опинилися під час війни в Україні, а й веде активну інформаційну роботу щодо  відтягування наших іноземних студентів на навчання до російських закладів освіти.

Статтю повністю можна почитати за посиланням: https://niezalezna.pl/450476-edukacja-w-trybie-wojennym-zobacz-jak-polska-pomaga-ukrainie-szkolic-przyszlych-specjalistow?fbclid=IwAR2u3oESFL1hMVBpnfOjGLv6F5h99y73sllin-Zb1pqqZgzpO1nR7FRIUI8

International education in Ukraine: continuing in the face of adversity Блог Олени Шаповалової для Європейської асоціації міжнародної освіти (EAIE)

Читати блог на сайті EAIE: https://www.eaie.org/blog/international-education-ukraine.html

Директорка УДЦМО Олена Шаповалова в ефірі телемарафону «Єдині новини» розповіла про досягнення українських закладів вищої освіти в умовах війни.

Українська вища освіта стала переможцем премії EAIE 2022 у номінації «Бачення та лідерство» від Європейської асоціації міжнародної освіти (ЕАІЕ).

Олена Шаповалова, директорка Українського державного центру міжнародної освіти розповіла про досягнення українських закладів вищої освіти в умовах війни. Дивитися ефір можна за посилалнням: https://www.facebook.com/radatvchannel/videos/385024533839138

Робота вишів у війну, студенти-іноземці, популярні заклади. Як рухається вступна кампанія 2022 – Коментар Олени Шаповалової для порталу LB.ua

Очікувано запит на навчання в українських вишах серед іноземців значно знизився після 24 лютого.

За сім місяців в Україні зареєстрували 3,4 тис. запрошень на навчання іноземців. Це на 90% менше, ніж за такий самий період минулого року, розповіла LB.ua Олена Шаповалова, директорка державного підприємства “Український державний центр міжнародної освіти” при МОН.

Для цього в Україні вперше дозволили дистанційно приймати іноземних студентів до вишів.

Топ-10 країн за кількістю зареєстрованих запрошень має такий вигляд: 1. Китай – 724; 2. Непал – 480; 3. Індія – 445; 4. Пакистан – 296; 5. Туркменістан – 277; 6. Туреччина – 201; 7. Нігерія – 197; 8. Азербайджан – 166; 9. Марокко – 79; 10. Ізраїль – 49.

Найпопулярніші спеціальності серед іноземців: менеджмент, медицина, музичне мистецтво, середня освіта та економіка.

Таке зниження (на 90% менше, ніж торік) негативно вплине на наповнення бюджету і країни загалом, і закладів освіти, зазначає Шаповалова.

“За мінімальними підрахунками, іноземні студенти в Україні щороку витрачали близько 538 млн доларів. Ця цифра складається не лише з вартості навчання, а включає і витрати на харчування, розваги, проживання, транспорт тощо”, – пояснює вона.

Студенти-іноземці старших курсів продовжують навчання у трьох форматах: онлайн, офлайн і змішаному.

Але є й ті, хто забрав документи і перевівся в університети інших країн, каже Шаповалова. Точної статистики, скільки таких студентів, наразі немає, адже деякі закордонні виші брали студентів без підтвердження з української сторони, зазначає вона.

“Але ми робимо все можливе, щоб іноземні студенти і надалі продовжували обирати Україну як освітню дестинацію. Українські заклади освіти мають велику кількість угод про академічну мобільність, подвійні дипломи, двосторонню співпрацю тощо. Іноземні студенти мають можливість участі в програмах академічної мобільності та проходження практики за кордоном”, – пояснила Шаповалова.

 

Читати повністю статтю на порталі LB.ua: https://lb.ua/society/2022/09/26/530550_robota_vishiv_viynu.html?fbclid=IwAR0E0bUzlCG7q9zauVRVIPoh02x4QWGGWMFfhUDimbbLuC-atWfywPQRA1g

«Реальність і перспективи міжнародної освіти в умовах війни» – блог Олени Шаповалової для порталу «Педагогічна преса»

Нещодавно Українська вища освіта стала переможцем премії Європейської асоціації міжнародної освіти (ЕАІЕ) у номінації «Бачення та лідерство». Інтерес до українського стенду під час найбільшої європейської виставки, яку проводила ЕАІЕ, був надзвичайно високим. Знаково, що під час спілкування із представниками урядів і закладів вищої освіти, послами й експертами багато з них висловлюють щире здивування, що попри воєнні дії українська вища освіта країни не тільки працює, а й робить це злагоджено та результативно. Що студенти навчаються, а викладачі продовжують викладати. Але, звісно, багато питань стосувалося саме іноземних студентів.

Ми, напевно, вже звикли до роботи в умовах війни. Працювати задля перемоги і займатися волонтерством – ці дії стали частиною українського повсякдення. Проте, з іншого боку, абітурієнти та їхні батьки в різних країнах світу чи не щодня дивляться сюжети про військові дії, ракетні обстріли нашої території, і далеко не всі готові навчатися навіть у більш-менш безпечних містах, не кажучи вже про схід України. Хоча, звісно, є і приємні винятки. Наприклад: студенти з Індії нещодавно отримували транзитні візи, щоб продовжити навчання в Ужгороді, а до Одеси повернулися студенти з Ізраїлю. До харківських та сумських вишів не приїхав жоден іноземний студент, але київські ЗВО розпочали очні заняття. Йдеться і про Національний медичний університет імені Олександра Богомольця, і про Київський національний університет імені Тараса Шевченка – заклади, в яких медицину вивчають найбільше іноземців. Адміністрація цих вишів зауважила, що для тих іноземців, які не зможуть приїхати, щоб навчатися очно, організують трансляцію онлайн. Але за основним графіком – очне навчання.

Про цьогорічний набір

Узагалі, до початку російського наступу ми сподівалися навіть на збільшення кількості заяв від абітурієнтів-іноземців. Адже багатьом вишам вдалося знизити вартість навчання та/або розділити її на різні роки: вона стала меншою на перших курсах, коли студенти переважно опановують теоретичні знання, і збільшуватиметься з додаванням практичної складової.

Однак реальність – невблаганна. На кінець вересня 2022 року в «Електронному журналі» Українського державного центру міжнародної освіти зареєстровано 3437 запрошень на навчання. В аналогічний період попереднього року запрошень на навчання для іноземців було 35894. Як бачимо, цьогоріч на навчання зареєструвалися на 90% менше абітурієнтів. Топ-10 країн за кількістю запрошень: Китай – 724; Непал – 480; Індія – 445; Пакистан – 296; Туркменістан – 277; Туреччина – 201; Нігерія – 197; Азербайджан – 166; Марокко – 79; Ізраїль – 49. Тобто географія охочих навчатися в Україні абсолютно не змінилася порівняно з попередніми роками.

З огляду на безпекову ситуацію цьогоріч розробили новий Порядок прийому для здобуття вищої освіти в 2022 році, затверджений наказом МОН №392 від 27 квітня 2022 року (зі змінами і доповненнями). Цей документ визначає, що зарахування вступників-іноземців може здійснюватися тричі на рік для здобуття ступенів молодшого бакалавра, бакалавра, магістра та впродовж року для навчання в аспірантурі, ад’юнктурі, на підготовчому відділенні (факультеті). Періоди набору для іноземців ЗВО визначає самостійно у правилах прийому й оприлюднює на своєму вебсайті. Також упродовж року зараховуються на навчання іноземці й особи без громадянства для здобуття післядипломної освіти, підвищення кваліфікації та стажування, у порядку переведення і поновлення тощо.

Надзвичайно важливо, що в Україні вперше дозволено дистанційний прийом іноземних студентів до ЗВО. Однак війна майже нівелювала плюси цих серйозних новацій.

Освітянський «фронт»

У країнах, де історично російський вплив є досить потужним – Індія, Марокко, африканські країни, – нагнітається паніка, мовляв: воєнний конфлікт буде лише розростатися, застосовуватиметься більше потужнішої зброї тощо. Ми, звісно, проводимо відповідну роз’яснювальну роботу. Проте росіяни теж не сидять склавши руки й починають «вербування» наших іноземних студентів: нібито можна перевестися з будь-якого курсу з українського вишу до російського, навчання в Україні вони зарахують, вартість навчання, порівняно із українською, не збільшиться. Треба зважати, що іноземні студенти сплачують переважно власні кошти за навчання, тож прораховуватимуть усі витрати прискіпливо. Та й місцеві приватні виші активно готуються до збільшення акредитаційних місць, наприклад – у Королівстві Марокко (друга за чисельністю спільнота іноземних громадян, які навчаються в Україні). Таким шляхом, найімовірніше, захочуть піти і в інших країнах, наприклад – в Індії.

П’ять найпопулярніших спеціальностей для цьогорічних іноземних абітурієнтів: менеджмент, медицина, музичне мистецтво, середня освіта, економіка. До речі, непростим питанням для студентів-медиків старших курсів стане майбутнє складання комплексних ліцензійних іспитів «Крок». Зрозуміло, що і воєнні дії, і дистанційне навчання не можуть не вплинути на навчальний процес. Водночас потенційно нижчий відсоток успішного проходження випускниками цих іспитів може підняти нову хвилю сумнівів у якості української медичної освіти. А студентам-іноземцям уже сьогодні кажуть наші «доброзичливці», мовляв, зокрема, у Казахстані приблизно така сама вартість навчання за обраною програмою, перебувати там – значно безпечніше, зараховуються вже вивчені предмети, а нічого подібного на серйозні іспити «Крок» там узагалі немає. Тож є над чим замилитися – і їм, і нам.

Кілька країн скептично поставилися до часткового переходу освіти в онлайн. Тож доводиться долати опір, доводити логічність саме таких змін. Наразі нам це вдається. Так, Національна медична комісія Індії відмінила своє рішення про невизнання медичної освіти онлайн і академічної мобільності для індійських студентів із України, дозволивши академічну мобільність і релокацію українських університетів з метою навчання студентів офлайн. Міністерство вищої освіти, наукових досліджень та інновацій Королівства Марокко дозволило марокканським студентам продовжувати освіту в українських ЗВО в усіх можливих форматах – офлайн, онлайн, змішано. Домовилися про надання можливості проходження клінічних дисциплін для студентів-медиків та практики в Марокко.

Своєю чергою українські університети мають активніше працювати над розробкою інноваційних рішень у сфері цифровізації навчання, поєднання змішаного та сучасного віртуального навчання з академічною мобільністю. І це неможливо буде зробити без участі іноземних партнерів.

Задля майбутнього

Приємно, що багато європейських та світових вишів тимчасово відкрили двері для українських студентів, запровадили для них різноманітні програми навчання, гранти на академічну мобільність тощо. Однак зрозуміло, що для іноземних студентів таких програм просто немає, адже вважається, що оскільки вони є громадянами країни, де воєнних дій немає, то можуть просто повернутися на батьківщину. Одним із перспективних напрямків міжнародної роботи може бути організація проведення навчальної практики в університетах-партнерах українських вишів. Особливо зважаючи на те, що студентам-іноземцям чоловічої статі буде набагато простіше перетинати кордон.

Якими ж є перспективи розвитку освіти для іноземців у нашій країні? По-перше, не треба опускати руки. Позаяк ми переможемо, адже за нами – справедливість і справжні демократичні цінності. Треба доносити правдиву інформацію про наше повсякдення і стан нашої освіти, бути на зв’язку із кожним зі студентів-іноземців, надихати їх на освітню боротьбу за правду і, звісно, дослухатися до їхніх проблем і потреб.

«Друге дихання» нині можуть отримати короткострокові спеціалізовані курси, які викладаються англійською. Дуже перспективною я вважаю роботу з розвитку східноєвропейських, українських студій. Адже багато хто і в Європі, й у світі зараз зрозумів, що знає про Україну дуже мало. Але хочуть знати – подивіться, якими популярними за лічені дні стали лекції професора Єльського університету, історика Тімоті Снайдера. Переконана, що найближчі десятиліття фокус уваги буде прикутий саме до нашої країни, тому все, що стосується України, буде актуальним та цікавим світовому співтовариству. А відтак і ми повинні стати зрозумілішими, відкритішими. Наші трагічні сторінки історії можуть і повинні перейти у точки зростання задля процвітання нашої Батьківщини.

Читати блог на порталі «Педагогічна преса»: https://pedpresa.ua/news/realnist-i-perspektyvy-mizhnarodnoyi-osvity-v-umovah-vijny/

Інтерв’ю Олени Шаповалової марокканському інтернет-виданню «Madar21»: Особливості освітнього процесу для громадян із Марокко – найбільшої спільноти іноземних студентів в Україні

Читати інтерв’ю на сайті «Madar21»: https://madar21.com/102754.html

Студенти з Марокко навчаються в Україні онлайн – газета Верховної Ради України «Голос України»

Понад 10 тисяч марокканських студентів, які здобувають освіту в Україні, зможуть продовжити навчання в оптимальному для них форматі — дистанційному, очному чи змішаному.

ро це заявила директорка ДП «Український державний центр міжнародної освіти» МОН України (УДЦМО) Олена Шаповалова, яка нещодавно відвідала Королівство Марокко.

Студенти з цієї країни — друга за чисельністю спільнота іноземних громадян, які здобувають освіту в Україні, зазначила вона. «На початку 2022 року, згідно з даними УДЦМО, в закладах вищої освіти України навчалося понад 10 тисяч громадян Марокко. Найпопулярнішими серед них спеціальностями були фармація та промислова фармація, стоматологія, медицина, архітектура та містобудування, будівництво та цивільна інженерія, менеджмент, автомобільний транспорт, ветеринарна медицина, комп’ютерна інженерія та мовна підготовка. Після широкомасштабного вторгнення росії більшість марокканських студентів виїхали з України і продовжили навчатися онлайн», — розповіла Олена Шаповалова.

Український державний центр міжнародної освіти з перших днів воєнного стану запустив спеціальну цілодобову «гарячу лінію» для іноземних студентів, на яку щомісяця надходить більш як 500 звернень. Завдяки цьому іноземні студенти мали змогу оперативно дізнаватися необхідну інформацію та розв’язувати проблеми, які в них виникали. Університети також підтримують постійний контакт зі своїми здобувачами освіти, інформують про особливості навчання, зміни в розкладі тощо.

УДЦМО посилив роботу, спрямовану на розширення освітніх можливостей українських університетів у межах міжнародної співпраці. Це стосується академічних обмінів, участі в реалізації спільних освітніх програм, наукового співробітництва з університетами-партнерами. Український державний центр міжнародної освіти ініціював нову послугу з доставки дипломів, тож тепер не обов’язково приїжджати в Україну, щоб забрати свій документ про освіту. Це можна зробити в українському посольстві — фахівці УДЦМО надішлють диплом та здійснять процедуру апостилювання.

Однак існує низка питань, які необхідно врегулювати, щоб забезпечити належний освітній процес для іноземних студентів. Йдеться про визнання онлайн-освіти марокканською стороною, логістичні й візові складнощі, пов’язані з прибуттям для очного навчання тощо.

Ці питання директорка УДЦМО Олена Шаповалова обговорила у межах візиту до Марокко під час зустрічей з представниками влади. Так, у процесі перемовин з міністром вищої освіти, наукових досліджень та інновацій Королівства Марокко паном Абделатіфом Мірауі було досягнуто домовленості щодо продовження навчання онлайн для марокканських студентів. Крім того, представники міністерства підтвердили намір визнавати дипломи студентів, які навчатимуться онлайн. І пообіцяли сприяти у пошуках баз для практичних занять іноземним студентам українських вишів у Марокко. Йдеться про провідні державні та приватні клініки королівства.

Проведення повноцінних практичних занять вкрай важливе для підготовки лікарів. Практика відбуватиметься під контролем (супервізорством) українських професорів та під керівництвом марокканських професорів чи лікарів.

Для представників Асоціації марокканських студентів українських закладів вищої освіти та їхніх батьків Олена Шаповалова провела онлайн-конференцію з керівниками українських університетів, під час якої обговорювали конкретні проблемні ситуації та напрацьовували шляхи їх розв’язання. Зокрема, йшлося про вартість освітніх послуг за умови навчання в університеті-партнері за кордоном, особливості початку навчального року й організації освітнього процесу тощо.

Нагальні проблеми, пов’язані з навчанням марокканських студентів у наших вишах під час воєнного стану, обговорювали й під час міжнародної конференції «Співробітництво України та Королівства Марокко у сфері освіти: погляд у майбутнє», яку організував Український державний центр міжнародної освіти у місті Агадир. Цей захід дав змогу зібрати на одному майданчику представників освітніх міністерств обох країн, дипломатичного корпусу та університетів. У межах конференції Олена Шаповалова ініціювала підписання понад 10 угод про співробітництво між закладами освіти обох країн. Така міжуніверситетська співпраця відкриває можливості для організації паралельного навчання та отримання подвійних дипломів.

Під час конференції Фундація GlobalUkraine представила новостворений Український університетський кампус для іноземних студентів за межами України. Він розпочне роботу вже цього навчального року і дасть змогу забезпечити навчання та практику для 2000 іноземних студентів українських ЗВО у рамках академічної мобільності.

Директорка УДЦМО зазначила, що під час візиту до Марокко вдалося на місці напрацювати шляхи розв’язання проблем і виробити план подальших дій. Також вона анонсувала перспективні напрями подальшої співпраці, можливість проведення виставки українських університетів StudyinUkraine у Марокко, відкриття в африканських ЗВО українських культурних центрів тощо.

«Співпраця з міністерством освіти Марокко щодо продовження навчання марокканських студентів в українських ЗВО є вкрай важливою. Адже вони — частина нашої університетської родини, тому ми робимо усе можливе, щоб ці студенти мали змогу здобувати якісну українську освіту», — наголосила Олена Шаповалова.

Читати статтю на сайті «Голос України»: http://www.golos.com.ua/article/364740

Директорка УДЦМО Олена Шаповалова в ефірі телемарафону «Єдині новини» розповіла про те, як зараз навчаються іноземні студенти в українських університетах

«Наші університети шукають  нові можливості, запроваджують ініціативи, розвивають MOOC (massive open online courses, роблять освітній процес більш гнучким і сучасним. Студенти продовжують навчання у різних форматах – очному, дистанційному, змішаному, за програмами академічної мобільності. Університети мають велику кількість угод про академічну мобільність, подвійні дипломи, двосторонню співпрацю тощо», – підкреслила Олена Шаповалова.

Дивитися ефір: https://www.youtube.com/watch?v=FzZG4wyuwUY

Щоб зберегти іноземних студентів, виші розвивають академічну мобільність та програми подвійних дипломів – Інтерв’ю Олен и Шаповалової газеті Верховної Ради України «Голос України»

За даними Українського державного центру міжнародної освіти (УДЦМО), через російську агресію наші виші втратили майже 20 тисяч іноземних студентів. Щоб не втратити всіх, університети розвивають академічну мобільність, програми подвійних дипломів та відкривають кампуси в безпечних регіонах країни і за кордоном. Про те, як вітчизняна освіта долає виклики, пов’язані з війною, в інтерв’ю «Голосу України» розповіла директорка УДЦМО Олена Шаповалова.

— Щороку до України приїздили від 15 до 20 тисяч іноземних студентів, — пригадує очільниця центру. — Ми реєстрували майже 50 тисяч запрошень на навчання для іноземних громадян, а прибували до країни трохи більш як третина від цієї кількості. Україна завжди була дуже популярною серед абітурієнтів з Азії й Африки. Топ-десять країн походження іноземних студентів

— Індія, Марокко, Туркменістан, Азербайджан, Нігерія, Китай, Туреччина, Єгипет, Ізраїль, Узбекистан. Як бачите, найбільше студентів ми приймали з Індії та Марокко, але географія країн, звідки до України приїздили на навчання, значно ширша — наші університети обирали також громадяни США, Сполученого Королівства, Польщі, Молдови, Греції та інших держав.

На початку широкомасштабної війни у нас було понад 84 тисячі іноземних студентів. Зауважу, що більшість з них навчалися коштом фізичних осіб, тобто за власний рахунок. Кожен студент щомісяця залишав тут майже тисячу доларів — витрачав на навчання, проживання, харчування, і для нас важливо зберегти це джерело додаткового фінансування закладів вищої освіти і постачання іноземної валюти в країну.

Втрачений контингент

— В умовах воєнного стану у 2022 році ми зареєстрували лише 17 889 запрошень на навчання (на противагу 65 305, які мали попереднього року), — додає Олена Шаповалова. — Зауважу, що навіть ці 17 889 вдалося отримати лише завдяки тому, що МОН запровадило дистанційний вступ й іноземці мали змогу стати нашими студентами, перебуваючи у себе на батьківщині.

За даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, на початку 2023 року в українських вишах здобували знання 51 676 іноземних студентів (47 988 — за основним навчанням, переважно у бакалавраті та магістратурі; 1 229 — в аспірантурі та докторантурі; 815 — в клінічній ординатурі; 1 634 — на мовній підготовці; 10 — за програмами академічної мобільності).

Це майже на 30 тисяч менше, ніж до широкомасштабної війни: 11 172 іноземні студенти торік стали випускниками, а решта, зокрема, перевелися до університетів інших країн.

— У яких містах та на яких спеціальностях навчалося найбільше іноземців?

— У Харкові, Києві, Одесі, Дніпрі, Запоріжжі та Сумах. Найбільше — в Харкові, який, на жаль, навіть після деокупації області не можна вважати безпечним місцем для перебування іноземних студентів. Харків і Суми дуже постраждали під час війни, студентам звідти було важко евакуюватися. Нині частина з них продовжує навчатися онлайн, перебуваючи у себе на батьківщині, декому вдалося перевестися до університетів інших країн.

Понад 60 відсотків усіх іноземців навчаються у нас на медичних спеціальностях і, звичайно, відсутність можливості здобувати освіту в аудиторному форматі істотно вплинула на їхнє рішення продовжувати чи не продовжувати навчання в Україні. Окремі держави, як-от Нігерія, взагалі не визнають онлайн-освіту — ані медичну, ані будь-яку іншу. Незалежно від того, в якій країні вона здобувається.

«Електронний пацієнт» дистанційного лікаря

— Куди поїхали студенти, які віддали перевагу закордонним вишам?

— Тішить, що попри серйозну агітаційну кампанію, яку проводила країна-агресор рф в Індії, щоб індійські студенти з українських вишів перейшли до російських, майже всі вони або залишилися в наших закладах освіти, або перевелися до інших країн. До війни у нас навчалося понад 20 тисяч індійських студентів. У росії казали, що вони всіх їх влаштують, обіцяли брати за навчання стільки само, скільки ті платили в Україні. Але марно.

Національна медична комісія Індії (NMC) скасувала своє рішення про невизнання медичної онлайн-освіти й академічної мобільності для індійських студентів з України, дозволивши академічну мобільність і навчання в релокованих українських університетах задля того, щоб студенти мали змогу здобувати знання офлайн на більш безпечній території.

Низка європейських університетів прийняла на навчання наших студентів-іноземців з різних країн походження, але це дуже малий відсоток. Більшість з них звернулися до своїх українських закладів освіти з наміром продовжити навчання. Казали, що хочуть повернутися, але не знають, як — відсутність прямого авіасполучення та складна процедура отримання транзитних віз значно ускладнюють цей процес.

Університети пропонували різні варіанти розв’язання цієї проблеми — і академічна мобільність, тобто навчання на певний період за кордоном, і гібридне навчання — онлайн-навчання в Україні з наступним проходженням практики в країні походження. До прикладу, нам вдалося домовитися про організацію такої практики в Марокко. Громадяни цієї країни, які навчаються у нас онлайн, зможуть пройти її в місцевих університетських клініках. Цю практику буде зараховано українським університетом, де вони продовжать здобувати освіту.

Бачимо, що нині майже дві тисячі студентів у нас перебувають за програмами академічної мобільності в Узбекистані, Польщі, Грузії тощо. Тобто вони поїхали тимчасово за кордон, відповідно до угод між закладами освіти, навчатимуться там протягом року, а потім повертатимуться в Україну. Навчальні програми погоджені закладами освіти. І так студенти навіть зможуть отримати додатковий досвід академічної мобільності, якого за інших обставин вони б не мали.

Наші медичні виші вдосконалюють онлайн-навчання, використовують нові технології, зокрема, запроваджують «електронних пацієнтів», завдяки чому навіть практичні заняття пропонують частково проводити дистанційно. Якщо університети комунікують зі студентами, пропонують додаткові можливості, то і втрати мають менші.

— Торік спростили умови підсумкової атестації через війну. Іспит «Крок» для студентів-медиків, зокрема й іноземних, так і не відбувся…

— «Крок-1», який складають на 3-му курсі, перенесли, а «Крок-2» для випускників просто скасували, тому що студентам треба було видавати дипломи, а розуміння того, як вони мають приїхати в Україну і скласти ці іспити, на той момент не було. Тому ухвалили таке рішення, яке насправді іміджево нам дуже допомогло, студенти йому зраділи. У 2023 році іспити «Крок» на всіх рівнях відновили.

«Кроком» руш!»

— Відомо, що цього року студенти українських вишів матимуть змогу скласти «Крок-2» за кордоном…

— Це справді так, хоча по детальні коментарі краще звернутися до МОЗ. Іспит «Крок» з огляду на воєнний стан і на те, що не всі іноземні студенти можуть нині повернутися до України, їм дозволять складати за кордоном. Залучать великі тестові компанії, які проводять спеціалізовані іспити для медиків. Цей іспит відбуватиметься у спеціалізованих центрах, де буде вжито певних заходів, аби не допустити порушень академічної доброчесності. У таких центрах обов’язково встановлять певні правила: наприклад, автентифікація особи, заборона користуватися телефоном під час екзамену, в аудиторіях будуть присутні спостерігачі, а весь іспит відбуватиметься під відеозапис.

— Цьогоріч іноземці вдруге вступатимуть до наших вишів дистанційно. Що передбачає ця процедура?

— Передусім абітурієнт має сконтактуватися з університетом, який перевірить його документ про освіту, оцінки і попередньо подивиться, чи має він шанс вступити. Для цього виш може провести невелике онлайн-інтерв’ю — ще до того, як потенційний студент отримає від університету запрошення на навчання.

Потім іноземний абітурієнт складає вступні іспити, зокрема онлайн, отримує візу для в’їзду до України або проходить процедуру легалізації своїх документів про освіту, щоб університети переконалися, що вони дійсні.

Далі він має отримати комплекс послуг нашого підприємства з інформаційно-консультаційної підтримки. Чому це важливо? Ми отримаємо всю інформацію про цього абітурієнта і поділимося нею з правоохоронними органами, прикордонниками і нашими посольствами. Правоохоронці матимуть змогу перевірити особу та в разі виникнення проблем повідомити про це університет. Прикордонна служба отримає від нас інформацію про те, що ось такий абітурієнт має запрошення від конкретного університету на конкретну програму.

Без віз

— Ключова проблема полягає в тому, що нині до України взагалі складно потрапити з Азії чи Африки через відсутність прямого авіасполучення, — наголошує Олена Шаповалова. — Тепер іноземним студентам доводиться діставатися до нас через треті країни й оформлювати транзитні візи. Чимало з них походить з держав підвищеного міграційного ризику, і їм шенгенські візи не так легко отримати, та й візи інших країн також. Дуже прискіпливо ставляться до видачі дозволів цим студентам країни, з якими ми межуємо, — Молдова, Румунія і Польща. Це стримує потенційних абітурієнтів. Адже навіть повноправні студенти стикаються з тим, що не можуть отримати візи.

Ми звернулися щодо цієї проблеми в МЗС і сподіваємося, що найближчим часом її буде вирішено.

— Чим наші університети можуть привабити закордонних вступників навіть під час війни?

— Помірною ціною на якісні освітні послуги. Україна — європейська держава, яка пропонує доступну освіту європейського рівня. Після повномасштабного вторгнення більшість університетів не підвищували вартість навчання у гривнях. Для студентів-іноземців, які розраховуються за нього у валюті, через зміну курсу ця сума навіть зменшилася. Попри війну, в нас є Інтернет, вода, світло, медицина, продукти в магазинах, працює транспорт і зв’язок, а задля безпеки обладнано бомбосховища у закладах освіти.

Війна, приміром, не лякає більшість студентів з Африки, вони не дуже бояться їхати в Україну, але, на жаль, не мають такої можливості через відсутність прямого авіасполучення.

На вулицях Києва ми вже бачимо іноземних студентів, частина з них навчається офлайн.

У деяких містах, як-от у Харкові, важко гарантувати їм фізичну безпеку, — обстріли з боку країни-терориста тривають. Тому, наприклад, Каразінський університет, у якому до повномасштабного вторгнення навчалося найбільше іноземних студентів, відкрив свій кампус в Івано-Франківську. Такий крок дав їм змогу повернути на навчання понад 100 іноземних студентів медичного факультету.

Це дуже мало, бо до війни в цьому виші здобували освіту понад 4 тисячі таких студентів. Але ми сподіваємося, що з часом їх буде більше. Наша країна у війні, але саме через це ми можемо запропонувати іноземним студентам-медикам ще й унікальні можливості, практику. Поранені бійці лікуються не тільки у військових шпиталях, а й у звичайних лікарнях. До речі, деякі іноземні студенти з перших днів широкомасштабного вторгнення прийшли до цих медзакладів і запропонували свою допомогу.

Вони не виїхали за кордон — разом з українцями волонтерять і наближають Перемогу України. Таких прикладів небагато, але вони є.

Потрібна єдина інформаційна система

— Яких ще заходів вживає держава, щоб іноземці не втратили інтерес до нашої освіти?

— Нагадаю, що вступати до наших вишів можна дистанційно і досить легко, без бюрократії. Нині сподіваємося, що буде запроваджена Єдина міжвідомча інформаційна система щодо набору іноземних вступників до закладів вищої освіти, що зробить систему вступу ще простішою і прозорішою. Поки що ми не бачимо всіх охочих в’їхати до України для здобуття освіти — бачимо лише тих, кому університет вже оформив запрошення. Завдяки цій електронній платформі знатимемо, скільки іноземних вступників звернулося до наших університетів, скільком з них оформили запрошення, видали візу, скільки в’їхали в Україну і скільки, зрештою, вступили до конкретних закладів освіти. Усе це зменшить міграційні ризики і покаже, де ми недопрацьовуємо, чому втрачаємо абітурієнтів.

Нині іноземець може отримати тільки два запрошення від наших вишів — держава запровадила такі обмеження саме тому, що ми не можемо чітко простежити шлях кожного студента. Тим часом у США, наприклад, абітурієнт може отримати запрошення одночасно від десяти вишів. Нова Єдина міжвідомча інформаційна система щодо набору іноземних вступників до закладів вищої освіти також дасть змогу отримувати декілька запрошень, і шлях кожного студента можна буде легко відстежити онлайн.

— Що задля популяризації нашої освіти робить УДЦМО?

— У нас працює гаряча лінія для студентів — консультуємо через WhatsApp, Вайбер, інші месенджери. Намагаємося робити все можливе, щоб про перспективи здобуття вищої освіти в Україні не забували. На жаль, наприклад, в Індії, звідки до нас приїздила найбільша кількість студентів, ті самі приватні освітні агентства, які завжди працювали з Україною, тепер пропонують інші держави і навіть росію, а про нас не згадують. Це, безумовно, виклик! Ми як державне підприємство МОН беремо участь в освітніх виставках, наживо й онлайн. Це коштує десятки тисяч доларів, але наразі великі компанії-організатори часто надають нам можливість безплатної участі у промоційних заходах по всьому світу. Протягом 2022—2023 років ми брали участь у понад трьох десятках виставок у 30 державах, зокрема, в країнах Азії та Африки.

Пов’язані з війною складнощі спонукають університети розвиватися, відкривати програми подвійних дипломів, академічної мобільності, надавати студентам-іноземцям — так само, як і українцям — більше можливостей. Наприклад, отримання дипломів кількох вишів одночасно. Ми працюємо над тим, щоб українські заклади могли відкривати свої кампуси за кордоном.

Хотіли б відкрити за межами України центри консультування та набору іноземних студентів «Study in Ukraine». Сподіваюся також, що будуть започатковані нові програми, що об’єднають кілька вишів. Так, у Марокко ми підписали угоди для дев’яти українських університетів з трьома марокканськими і плануємо створення освітнього і наукового консорціуму. Марокканські партнери погодилися надати інфраструктуру своїх університетів, щоб ми могли запроваджувати спільні навчальні програми і втілювати їх на території Королівства Марокко, поки місцеві студенти не можуть приїхати на навчання до України.

Читати інтерв’ю на сайті «Голос України»: http://www.golos.com.ua/article/370733

Блог Олени Шаповалової для порталу ZN,UA: «Я не поїхав, бо разом із українцями маю боротися до перемоги»: чотири історії іноземних студентів в Україні

Україна належить до держав, які експортують найцінніше — освіту. До 24 лютого 2022 року українські університети давали освіту понад 84 тисячам молодих людей зі 158 країн світу, з усіх можливих континентів.

Так, війна, безперечно, змусила переглянути життєві плани й іноземних студентів — якась частина виїхала з України в безпечніше місце, щоб навчатися у вишах інших країн, але більшість, що тішить і надихає, й надалі навчається в українських альма-матер. Із нами залишилися майже 52 тисячі іноземних студентів! Переважно дистанційно, з дому чи у змішаному форматі. Але вони не змінили свій вибір, залишаються з Україною і вірять у нашу вищу освіту та її майбутнє.

Ба більше, є й такі, хто попри всі небезпеки залишився в Україні. Й це дорогого варте. Особливо якщо враховувати, що з початку повномасштабного вторгнення країна-окупант докладає максимум зусиль, аби витіснити іноземних студентів, які є джерелом значних інвестицій в українську систему вищої освіти, або навіть перетягнути до своїх університетів. Їм обіцяють «золоті гори»: стипендії, пільгові умови переведення, знижки на навчання та проживання тощо.

Студенти-іноземці важливі для кожної держави, бо забезпечують фінансові вливання не лише до бюджету університетів, а й у економіку країни, сприяють інтеграції у світовий освітній простір та впливають на міжнародний імідж. А отримуючи диплом, ці молоді люди стають амбасадорами країни, де навчалися.

Український державний центр міжнародної освіти (УДЦМО), який координує вступ іноземців до вишів України, регулярно проводить дослідження щодо освіти іноземних студентів у нашій країні. Тримаємо зв’язок і зі студентами, і з їхніми викладачами, і з адміністраціями університетів. Цього року в матеріалах дослідження (анкетах та інтерв’ю), крім відповідей на традиційні питання, ми побачили багато теплих слів і побажань Україні: «Я люблю тебе, моя прекрасна Україно», «Українці, ви неймовірні!», «Я захоплююся українськими людьми й цією країною», «Слава Україні!». А під час персональних інтерв’ю дізналися про іноземних студентів, які попри небезпеку, маючи змогу евакуюватися, не просто залишилися в Україні, а й стали волонтерами, допомагали й допомагають українцям виборювати свободу й незалежність. Таких прикладів досить багато. Причому розповідають вони про це скромно, без пафосу, бо не вважають чимось особливим: «А як інакше? Україна — це мій другий дім».

«Це були найкрасивіші, найнеповторніші та найсильніші дні мого життя»

Мохамед Бассам Халед (Арабська Республіка Єгипет) — випускник Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Вперше ми почули про нього на початку повномасштабного вторгнення, коли російські війська заходили в Бучу. «У нас зник студент, тиждень не виходить на зв’язок! Він — волонтер, має машину, всім допомагає, вивозить людей», — били на сполох в університеті. Пізніше з’ясувалося, що хлопець потрапив у полон до окупантів.

Від початку повномасштабного вторгнення Бассам допомагав вивозити людей із Київської області до кордону з Європою. Одного дня знайомий попросив Бассама забрати з Бучі його дружину й трьох дітей. Чоловік три дні не мав із ними зв’язку, до того ж жінка була на дев’ятому місяці вагітності.

Бассам погодився й вирушив маршрутом, який уже досить добре знав — неодноразово допомагав іншим. Але, на жаль, було вже пізно — на дорогах почали з’являтися блокпости окупантів.

«Через поганий стан дороги я не зміг приїхати до Бучі в узгоджений час, — пригадує Бассам. — Постійно намагався телефонувати жінці, та її телефон мовчав. Коли приїхав на обумовлене місце, був шокований — будинок цієї родини було повністю зруйновано. Я запитав у місцевих жителів про мешканців і дізнався, що жінка й двоє дітей загинули, а ще одну дитину Червоний Хрест уранці вивіз до Києва».

Дорога назад була страшною. Бассам бачив розстріляні автомобілі й тіла загиблих жінок, чоловіків, людей похилого віку, дітей. «Ці жахливі сцени не зітруться з пам’яті до кінця мого життя», — каже він. Мобільний зв’язок глушили, й Бассам не знав, де знаходиться. Аж раптом побачив дорогу, на якій стояла знищена російська техніка, а трохи далі — кілька військових у камуфляжі. «Я думав, що це українські герої, а це був, як виявилося, російський жах. І для мене це стало шоком. Позаду моєї машини зупинився танк і відрізав мені дорогу. Під дулом автомата й пострілами в повітря мене вивели, автівку розстріляли», — розповідає Бассам.

Поки він перебував у полоні, намагався запам’ятовувати все, що бачив: рахував машини, які проїжджали повз, запам’ятовував, яка техніка йде. У полоні Бассам дістав поранення. Опинився в лікарні, й звідти йому вдалося втекти. Навіть прихопив із собою автомат охоронця.

Але з дванадцятьма швами та пораненнями далеко не втечеш. Бассамові пощастило — він натрапив на невеличке село, що з усіх боків було оточене лісами, тому окупанти про нього не знали. «Я залишався там вісім днів, і це були найкрасивіші, найнеповторніші та найсильніші вісім днів мого життя, — розповідає він. — Нас було 24 людини, з них — вісім жінок і шестеро дітей віком від 10 до 15 років. Чудові люди».

Людей у селі поступово залишалося дедалі менше. Вони намагалися прориватися до своїх, на підконтрольні українській владі території. Бассам із іншими також вирішив пробиратися до найближчого безпечного села. Йшли вночі пішки лісом близько 30 кілометрів. «У іншому селі ми знайшли хоробрих українців — військових. Передали їм зброю, яка в нас була, та інформацію, зібрану дорогою й у полоні. Вони зрозуміли, хто ми і що наша інформація важлива».

Військові дали Бассаму та його товаришам машину, яка відвезла їх до Житомира, звідки він потім дістався до Івано-Франківська, а пізніше виїхав додому до Єгипту. «Слава Богу за те, що ми живі. І Слава Україні!» — каже він.

Бассам завершив навчання в українському університеті. Зараз йому було важко розповідати цю історію. «Але світ повинен дізнатися, що таке російська окупація», — каже хлопець. Він мріє про майбутнє — щастя для своєї сім’ї, перемогу для України — і хоче повернутися сюди знову.

«Україна дала мені багато: можливість навчатися й бути мужнім»

Сем Сенгупта (Індія) — студент-медик Київського національного університету імені Тараса Шевченка. «У перший тиждень війни було страшно. Я не знав, що робити, коли волала сирена, — згадує Сем. — У квартиру мого друга влучила ракета і зруйнувала її, це було моторошно. Ми отримали інформацію, що ворог біля Києва, ситуація була невизначеною, й коли уряд Індії вкотре порадив нам повернутися додому, ми погодилися».

Та навіть удома Сем постійно стежив за подіями в Україні, розповідав співвітчизникам про війну, разом із братами та сестрами організував збір донатів на підтримку нашої країни.

В Індії Сем пробув лише кілька місяців. Його університетський товариш Вадим, майбутній лікар-хірург, організував у Києві команду лікарів-волонтерів і запропонував Сему приєднатися. Той одразу погодився й повернувся до Києва.

Батьки підтримали рішення сина: «Вони завжди казали, що життя потрібно рятувати і що це важлива допомога, — пригадує він. — Спочатку було складно, бо в такій ситуації я ніколи раніше не опинявся. Ми багато допомагали стареньким, у яких не було доступу до потрібних медикаментів, і пораненим військовим. Я й нині проходжу практику в клініці. А у вихідні волонтерю. Приєднався до волонтерської групи, яка збирає продукти та речі для військових і для людей із деокупованих міст, таких як Херсон. У такому режимі живу вже десять місяців. Якщо не ми, то хто допоможе? І я знаю, що ми переможемо».

У майбутньому Сем мріє стати лікарем-дерматологом, він хотів би бути з Україною: «Бо ця країна дала мені багато: можливість навчатися і бути мужнім. Я хочу віддячити за це. Мені дуже подобаються українці, їхня здатність боротися, енергія та позитивність. Мене вразили матері, які захищають своїх дітей, батьки, які пішли на фронт. І я повернувся. Просто щоб бути тут і допомагати цим людям».

«Іноземним журналістам і їхній аудиторії було цікаво дізнаватися про Україну, вони не очікували таких історій мужнього спротиву окупантам»

Іхаб Хатіб (Ізраїль) — аспірант Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Напередодні 24 лютого 2022 року посольство Ізраїлю розпочало евакуацію своїх громадян. Іхаб Хатіб був одним із її координаторів: допомагав із авіаквитками, проводжав студентів на потяг у Києві, організував евакуацію автобусами з інших регіонів. Допомагав усім ізраїльським громадянам, але сам твердо вирішив залишитися в Україні. «Я не поїхав за кордон, бо вважаю, що разом із українцями маю боротися до перемоги, — каже Іхаб. — Рідні спочатку важко сприйняли це рішення, але все ж таки зрозуміли. Я попросив їх допомагати нам, підтримувати Україну. Це моя улюблена країна, вона дала мені все. Мені дуже подобається природа. Але люди — це головне захоплення!».

Від самого початку повномасштабного вторгнення Іхаб активно займається волонтерством в Україні. «Я допомагаю і як перекладач, і як волонтер — збираю гуманітарну допомогу. Разом із друзями звертався до знайомих за кордоном, які допомагали зібрати й медичне, й військове спорядження», — розповідає Іхаб.

Сам він допомагає Україні не лише волонтерством. Із перших днів повномасштабного вторгнення було дуже важливо тримати інформаційний фронт за кордоном. Тому Іхаб давав коментарі іноземним журналістам, аби показати, що насправді відбувається в Україні.

«Спочатку мене запросили прокоментувати ситуацію для ізраїльського державного телеканалу, потім це інтерв’ю побачили закордонні журналісти й почали звертатися до мене, — розповідає він. — Я пояснював, що російська пропаганда — маячня. Що це неправда, що в Україні ображають російськомовних, бо я й сам російськомовний, навчався і жив протягом тривалого часу в Дніпрі, а зараз — у Тернополі, але ніколи не стикався з проблемами через мову. Іноземним журналістам і їхній аудиторії це було цікаво, вони не очікували таких історій мужнього спротиву окупантам. У мене по всьому світу є контакти, і я їх використовую, аби доносити до світу правду про російську агресію на території України».

Іхаб був в Україні, але допомагав організовувати в Ізраїлі акції на підтримку нашої країни. «Мій батько — директор школи, — розповідає Іхаб. — Для своїх учнів він організував День України, де розповідав дітям про країну й про те, як українці захищають свою Батьківщину. Мої друзі та рідні ходили в Ізраїлі на мітинги на підтримку України. Я брав участь у організації мітингів дистанційно з України. На них приходило багато людей. Це були люди різного громадянства, різних релігій. Ми також проводили мітинги в Тель-Авіві біля посольства країни-агресора Росії. Дуже допомагає в цьому Анна Жарова — голова української діаспори в Ізраїлі. Вона організовує акції, ми постійно контактуємо, і я бачу, що весь свій час, усі сили вона віддає Україні».

На питання, про що мріє, Іхаб відповів швидко й без вагань: «Про перемогу України. Вірю, що вона буде!».

«Я постійно працював із військовими. У когось були сильні поранення, у когось не було ніг. Було й справді складно»

Ураді Мохамед Фуад (Королівство Марокко) — інтерн Національного університету охорони здоров’я України імені Платона Шупика. Як і багато його співвітчизників-студентів, Мохамед виїхав із України на початку повномасштабного вторгнення. Однак за кілька місяців вирішив повернутися. «Спочатку мої рідні не хотіли відпускати мене в Україну, сприймали це як самогубство, й переконати їх було важко, — пригадує Мохамед. — Але для себе я ухвалив рішення, придбав квиток до Будапешту, а потім поїхав потягом до Києва».

В Україні Мохамед мав знайомих лікарів, які розповіли, що оперують поранених військових, і запропонували приєднатися. Хлопець зробив це без вагань: «Для мене Україна — це друга Батьківщина. Українці дуже допомагали мені, коли я жив і навчався в Києві, відкрили для мене багато можливостей. Тому я вирішив повернутися й допомагати їм».

Допомагав лікарям у операційній та реанімації. «Я постійно працював із військовими. У когось були сильні поранення, у когось не було ніг. Було й справді складно», — пригадує Ураді Мохамед.

Складно було не лише морально, а й фізично: аби вчасно дістатися до лікарні, Мохамед щоранку прокидався о п’ятій і йшов на метро — за будь-яких умов, навіть під звук сирен. «Щодня були тривоги по п’ять-шість разів на добу, — розповідає він. — Було досить незвично працювати в таких умовах. І в самій лікарні не легше — бачив страждання військових, чув їхні моторошні історії».

«Я не мрію, — каже хлопець. — Це Ілон Маск мріє полетіти на іншу планету. А в мене є цілі: мати хорошу родину; щоб війна закінчилася; допомагати людям. І продовжити навчання, стати лікарем».

Читати блог на сайті «Дзеркало тижня»: https://zn.ua/ukr/war/ja-ne-pojikhav-bo-razom-iz-ukrajintsjami-maju-borotisja-do-peremohi-chotiri-istoriji-inozemnikh-studentiv-v-ukrajini.html

Вступ-2023: навіть під час війни іноземні студенти вступають до українських університетів

Літо – це гаряча пора для тих, хто мріє стати студентом, адже в цей час стартує вступна кампанія до українських університетів. Однак одночасно з випускниками українських шкіл до наших закладів вищої освіти подають заявки на вступ і абітурієнти з інших країн. Вступна кампанія для них триває не лише влітку, запрошення на навчання (тобто свідчення про намір отримати студентський квиток українського університету) іноземці отримують ще восени/взимку. Однак вже зараз ми можемо побачити певні тенденції цієї кампанії.

Нам тепер не до іноземних студентів – скаже хтось. Так, зараз складні часи, але це не означає, що ми маємо скасувати все корисне і важливе, що починали робити до війни. Для кожної країни іноземні студенти важливі з кількох причин, і Україна тут не виняток. По-перше, це фінансові інвестиції до бюджетів наших університетів, які запрошують на навчання студентів з інших країн. Наприклад, лише за навчання на підготовчому відділенні один іноземний слухач сплачує від 30 до 70 тисяч гривень за курс, а медична освіта для іноземців в Україні коштує понад 140 тисяч гривень на рік.

По-друге, навчання іноземних студентів– це можливість для інтернаціоналізації нашої освіти, її кращої інтеграції у світовий освітній простір. Україна має понад 20 міжнародних договорів про співпрацю у сфері освіти і навіть надає стипендії на навчання іноземним студентам, відповідно до цих угод. Згідно із законодавством України, така можливість передбачена і для закордонних українців (тобто тих, хто немає громадянства України, але має українське етнічне походження або є походженням з України). Однак з 2022 року зі зрозумілих причин кількість іноземних студентів, які здобувають вищу освіту за квотами відповідно до міжнародних угод дуже зменшилася – це лише кілька десятків місць.

По-третє, іноземні випускники університетів країни потім стануть їх амбасадорами в світі.

Порівняно з іншими країнами Україна є досить популярною освітньою дестинацією. Світовим лідером з навчання іноземних студентів є США – за статистикою, у 2022 році в американських університетах навчалося близько мільйона студентів з усього світу. Майже по пів мільйона – у Великій Британії і Канаді.

За даними Українського державного центру міжнародної освіти (УДЦМО), іноземні студенти, що навчалися в Україні до повномасштабного вторгнення, не змінили своїх планів на навчання, більшість залишаються з Україною.

Напевно, багато хто здивується: а що, під час війни хтось з іноземців їде до України на навчання? Так, їдуть і хочуть навчатися тут. Хоча, звісно, кількість запрошень на навчання (які свідчать про намір вступати) набагато менша, ніж це було у попередні роки. Це ілюструють і дані Українського державного центру міжнародної освіти (УДЦМО):

amount of invitations

Серед причин, чому деякі іноземні студенти відмовляються від наміру вступати до українських закладів вищої освіти, є не лише страх за своє життя у країні, яка потерпає від збройної агресії сусідньої держави, а й проблеми з логістикою. Зараз Україна не має прямого авіасполучення з іншими країнами, і це ускладнює можливості дістатися до нашої країни. Для студентів з країн ЄС це не проблема, а от студенти з інших країн мають отримати, окрім української, ще й транзитну візу, а їх отримати буває важко. Адже чимало наших іноземних студентів походять із країн так званого «міграційного ризику», тому європейські країни дуже обережно дають їм транзитні візи, тому що не впевнені, що студент- іноземець не залишиться на їхній території, а дійсно прямуватиме до України.

За даними УДЦМО, ТОП спеціальностей, на які найчастіше вступають студенти-іноземці до українських закладів вищої освіти, такий: ( у порядку спадання): менеджмент, педагогіка (вчителі для середньої школи), медицина, економіка, комп′ютерні науки, фінанси та страхування, хореографія, психологія, міжнародне право.

Порівняно з довоєнними роками, уподобання іноземних студентів дещо змінилися. Раніше найпопулярнішою спеціальністю була медицина, тепер на першому місці за кількість зареєстрованих запрошень – менеджмент. Така зміна вподобань пояснюється тим, що багато країн не визнають навчання онлайн з певних спеціальностей, особливо з медичних. А саме на таку форму навчання змушені були перейти наші університети після початку повномасштабного вторгнення. З наступного навчального року чимало наших навчальних закладів перейдуть на навчання оффлайн, і студенти-іноземці також зможуть навчатися в аудиторіях. Можливо, це збільшить потік іноземних студентів в Україну майбутньої вступної кампанії.

За результатами дослідження УДЦМО, інформацію про можливості навчання в Україні іноземні студенти отримують зазвичай трьома шляхами: рекомендації тих, хто вже тут навчався ( «сарафанне радіо»), інформація від освітніх агентств (фірм-контрактерів) та дані з сайтів посольств України.

І якщо проаналізувати, на які спеціальності хочуть вступати в українські виші вихідці з інших країн, то можна побачити певні тенденції. Як вже зазначалося, найпопулярнішою серед студентів-іноземців є спеціальність «менеджмент». Але лідирують тут студенти з Китаю та Індії. Вихідців з Індії також найбільше серед тих, хто хоче вступати на медицину. Студенти з Китаю переважають серед абітурієнтів-іноземців, які вступатимуть за багатьма популярними спеціальностями: педагогічні науки, комп′ютерні науки, право, фінанси, психологія. Це й не дивно, адже абітурієнти з цієї країни, як і студенти з Індії – найбільш численна група іноземних студентів в світі.

Є спеціальності, на які подавалися тільки абітурієнти з Китаю – наприклад, хореографія. Варто зазначити, що українська мистецька освіта завжди була цікавою для вступників з Китаю, і в минулі вступні кампанії вони подавали документи на вступ за мистецькими спеціальностями.

Загалом же ТОП-10 країн, з яких найбільше студентів хоче навчатися в Україні, виглядає так:

countries

Раніше безумовними лідерами цього рейтингу були Індія та Марокко, однак для них пріоритетом завжди була медична освіта. І здобувати її вони прагнуть очно, то тепер менше молоді з цих країн їде вступати на навчання до України.

Проаналізувавши статистику запрошень на навчання, ми можемо визначити, навчання за якими спеціальностями в українських університетах найбільш популярне серед абітурієнтів тієї чи іншої країни.

До слова, серед іноземних студентів, що навчаються в Україні, є й вихідці з європейських країн, хоча їх значно менше, ніж з країн Африки та Азії. Наприклад, за спеціальністю « медицина» у нас навчаються студенти з Великобританії, Польщі, Ірландії. Є кілька студентів із США, які отримують освіту за спеціальностями «політологія», «біомедична інженерія».

Як навчальні заклади найбільш популярні серед іноземних студентів у 2023 році станом на зараз ? Рейтинг популярності (у порядку спадання, від найбільш популярних) виглядає так:

universities

Отже, вступна кампанія для іноземців триває. Про її перебіг ми поки що можемо говорити лише з точки зору намірів: абітурієнти ще тільки реєструють запрошення. Та вже зараз можемо впевнено сказати: попри всі труднощі, Україна залишається відкритою для світу, і це надзвичайно важливо для країни.

Читати блог на сайті LB: https://lb.ua/blog/olena_shapovalova/565964_vstup2023_navit_pid_chas_viyni.html

Олена Шаповалова: Україна в центрі уваги світу, і це шанс деколонізувати нашу історію та культуру в його очах

Блог для порталу «Дзеркало тижня»

Попри те, що цивілізований світ підтримує Україну в її боротьбі з окупантом, усе-таки маємо визнати, що на Заході не всі розуміють суть цієї війни. Можливо, тому її й досі іноді сприймають як певний регіональний конфлікт або внутрішнє непорозуміння, акт злої волі умовного Путіна, до якого непричетні «хороші русскі». Країна-окупант прикривається нині великою російською культурою, щоб покрити жахливі військові злочини. Україну ж подають як частину Радянського Союзу, правонаступницею якого стала Російська Федерація. Чому так сталося? Тому що Росія вкладала і вкладає більше зусиль і коштів у популяризацію своєї національної ідеї, а от про українську національну ідею за кордоном чули мало.

Зараз наша країна — в центрі уваги всього світу, й це можливість не просто спростувати фейки, що їх російська пропаганда насаджувала міжнародній спільноті десятиліттями, а й розвивати бренд України. Нам є чим пишатися і є що сказати світу. Ми деколонізуємо свою історію та культуру всередині країни, а тепер настав час деколонізувати її у світі. Це нині є викликом для нас.

Великі сподівання щодо виконання цього завдання покладають на українські студії за кордоном. Слово «студії» — калька з англійського study, тобто «вивчення». Отже, українські студії — це фактично українознавство, міждисциплінарна галузь досліджень, що охоплює не лише українську мову та літературу, а й історію, культуру, соціологію тощо.

Підтримка українських студій є одним із проєктів Фонду президента України з підтримки освіти, науки та спорту. «Цей напрям діяльності Фонду виник як відповідь на повномасштабне вторгнення, — наголошує Радник — уповноважений президента України з питань Фонду президента України з підтримки освіти, науки та спорту Ольга Будник. — Ми розглядаємо українські студії як елемент національної безпеки, а також важливий компонент розвитку освітньої дипломатії. Коли ми почали досліджувати цю тему глибше, зрозуміли, що Росія насправді використовує в академічному середовищі російські студії як окремий вид зброї — гуманітарної та пропагандистської».

Український державний центр міжнародної освіти і Рада молодих учених разом із Міністерством освіти і науки України та Фондом президента України з підтримки освіти, науки та спорту запланували серію стратегічних сесій із цього питання. Важливо запустити широкі суспільні й академічні дискусії про те, що саме і як ми розповідатимемо про Україну. Нещодавно відбулася перша сесія «Українські студії в славістиці: візуалізація». Як її модераторка хочу окреслити основні ідеї, які озвучили її учасники.

Які українські студії маємо за кордоном зараз?

На жаль, Україна не може похвалитися потужною мережею українських студій. Часто це навіть не окремі студії, а елемент програми славістичних або ж євроазійських студій. Однак у таких міжрегіональних проєктах ковдру на себе зазвичай перетягує Росія, саме її закордонні дослідники асоціюють зі славістикою.

Наразі маємо два дослідження, в межах яких створено інтерактивні мапи з осередками українських студій за кордоном. Перше — це дослідження Українського інституту, де визначено 160 осередків українських і кримськотатарських студій у більш як 30 країнах світу. Як розповіла аналітикиня Українського інституту Марія Процюк, це університетські освітні програми з україністики, історії, культури, сучасної політики України, мови та літератури; це дослідницькі центри та кафедри при університетах.

Друге дослідження — проєкт Ukrainian Studies: Go Global, реалізований за ініціативи Фонду президента України з підтримки освіти, науки та спорту та Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за свободу» в Україні. У цьому проєкті проаналізовано навчальні програми університетів, які входять у ТОП-200 за рейтингом QS World University Ranking 2022. Як засвідчило дослідження, українські студії функціонують лише в 57 з них. У семи університетах є повні програми з дослідження регіону (східноєвропейські студії, славістика тощо), а 26 університетів мають освітні компоненти з українських студій як складники інших освітніх програм (політичні та соціальні студії, мовні та літературні студії). Ще 21 університет має мовні курси.

«Найбільше українських студій — у Європі, менше — в Америці, Азії й Австралії, — розповідає керівниця секретаріату Фонду президента України з підтримки освіти, науки та спорту Уляна Автономова. — Менш як десять закордонних університетів мають повний курс освітньої програми на рівні бакалаврату чи магістратури. І здебільшого їх викладають у центрах, що містять у назві не «українські студії», а «російські». Єдина бакалаврська програма в Європі з українських студій — в University College London, вона править за приклад. Але маємо кейс студентів із України, які навчалися в University College London, досліджуючи Україну, проте в дипломі мають запис Russian studies. Треба зазначити також, що західні університети ступили на шлях переосмислення, але він дуже болісний».

Аби в закордонних університетах вивчали українські студії, потрібне фінансування і щоб це було цікаво студентам, аби вони обирали цей курс для вивчення. Росія щедро фінансує за кордоном не лише свої студії, а й гранти на дослідження з можливістю приїхати до умовного Санкт-Петербурга й узяти участь у науковій конференції. Це й не дивно, адже просування «русского міра» є важливою частиною державної гуманітарної політики країни-агресора. Російські студії в світі підтримують щонайменше три великі організації у сфері гуманітарної політики РФ: «Федеральное агентство по делам Содружества Независимых Государств, соотечественников, проживающих за рубежом, и по международному гуманитарному сотрудничеству (Россотрудничество)», «Фонд «Русский мир», «Фонд поддержки публичной дипломатии имени А.Горчакова».

Що потрібно зробити Україні, аби розвивати свої студії за кордоном?

Учасники стратегічної сесії висловили кілька пропозицій. Насамперед розвиток українських студій має стати частиною державної гуманітарної політики. Потрібно розробити її концепцію.

«Ми мали попередню розмову з РНБО з тим, щоб це стало частиною державницької історії в контексті національної безпеки, — каже Ольга Будник. — Очевидно, щоб це відбулося, треба показати українському суспільству, який результат це може дати. Не знаю, чи це може звучати як заклик до академічного середовища, що займається українськими студіями, але було б добре щонайменше актуалізувати цю тему й показати не тільки важливість і роль української мови та історії загалом, а й, можливо, розглянути це в контексті того, як узагалі розвиток українських студій може впливати на просування інтересів України у світі; в який спосіб ми можемо показати себе і зацікавити вивченням нашого досвіду та культури».

Заступник міністра освіти і науки України Михайло Винницький наголосив: «Дуже не хочеться обмежувати українські студії лише лінгвістикою або якимись вузькими напрямами. Ми розуміємо, що це набагато ширше. Ба більше, останнім часом ми говоримо про український досвід у вивченні війни, в безпекових дослідженнях. Справді, Україна стає важливим елементом фундаменту сучасного світу. І дуже хочеться, щоб ми не обмежували себе, а створювали нові можливості як для світу, так і для нашої кооперації».

Отже, для українських студій цікаві не лише історія та мова, а й те, як Україна бореться і живе з початку повномасштабної війни, як долає труднощі, з якими ми стикнулися з 24 лютого 2022 року. У цьому плані наш досвід можна вивчати на рівні й бізнес-шкіл, і управлінського досвіду, і з погляду просування державної політики загалом. Також в Україні знаходиться, наприклад, найбільший відкритий архів КДБ, і це може бути корисним для створення програм для іноземних дослідників, зокрема лінгвістів. «Цю конкурентну перевагу потрібно використати в українських студіях», — зазначила Уляна Автономова.

Потрібно реалізовувати якомога більше академічних досліджень україністики, бо на Заході довіряють академічному середовищу. Це можуть бути як українські дослідження, так і спільні міжнародні проєкти, університетські дослідницькі центри та магістерські програми, visiting-можливості тощо.

«Над спільними програмами та дослідницькими центрами треба думати кожному університету, який має такі можливості, — наголосив Михайло Винницький. — Ми можемо допомогти з цим, але треба розуміти, що ініціатива має йти від університетів».

І ми вже маємо успішні кейси в цьому напрямі. «Наприклад, Фонд президента підтримав шість програм подвійних дипломів між українськими та британськими університетами, — розповіла Уляна Автономова. — Одна з таких програм — між УКУ і Ноттінгемським університетом.

Вивчення мови — один із популярних напрямів українських студій, але в нас досі немає стандартизованого сертифікованого тесту з української як іноземної або другої мови, що визначав би рівень знань. Такого як, наприклад, тест із англійської TOEFL, який розробила й проводить американська Служба тестування в галузі освіти. Сертифікат із цього тесту визнають у закладах освіти, бізнес-структурах, наукових центрах інших країн.

«На сьогодні немає стандартизованої системи тестування знань із української мови як другої, і в нас є велика потреба в тому, щоб такий тест з’явився, — наголосив Михайло Винницький. — Завдання держави, Міністерства освіти і науки та Комісії стандартів української мови — створити такий стандарт. Ми зробимо все можливе, аби до кінця цього року він з’явився. Далі нам буде важливо, щоб його максимально поширювали в університетах світу через мережі славістів, наші посольства та діаспорні організації, з якими в нас тісний зв’язок».

Важливо також залучати закордонну молодь до навчання в Україні. Незважаючи на воєнний стан, понад 50 тисяч іноземних студентів і нині навчаються в українських закладах вищої освіти. Хтось — дистанційно, хтось — очно у відносно безпечних регіонах. Наступного навчального року деякі українські університети розпочнуть очне навчання, зокрема й для іноземних студентів.

Однак популяризація української освіти вимагає вливання коштів і системної роботи. У нас є Український державний центр міжнародної освіти, основне завдання якого — саме популяризація української вищої освіти за кордоном. Проведімо паралель із аналогічною структурою США — EducationUSA, яка є мережею Держдепартаменту США, що складається з понад 435 інформаційно-консультативних центрів для іноземних студентів у більш як 175 країнах. На відміну від Сполучених Штатів, у нас немає бюджетного фінансування та державної програми, яка дає змогу відкрити за кордоном мережу українських консультативних центрів і представництв Study in Ukraine. І наразі в нас із іноземними вступниками найчастіше працюють приватні освітні агентства.

Зрозуміло, що для розвитку українських студій потрібне фінансування. На сесії прозвучали пропозиції створити один великий фонд для фінансування досліджень із україністики за кордоном, куди, серед іншого, скеровувати, наприклад, кошти з конфіскованих російських активів. Варто також лобіювати проведення міжнародних досліджень із україністики, залучати гранти на наукові й освітні проєкти з вивчення України, її історії та сучасності.

Дуже хочеться, щоб ми не втратили шанс, створювали нові можливості для світу й для нашого майбутнього.

Читати блог на сайті «Дзеркало тижня»: https://zn.ua/ukr/WORLD/ukrajina-v-tsentri-uvahi-svitu-i-tse-shans-dekolonizuvati-nashu-istoriju-ta-kulturu-v-joho-ochakh.html

Попри війну та дистанційку: чому іноземці прагнуть навчатися в Україні? –розповідає Олени Шаповалова на «Українському радіо»

До початку повномасштабного вторгнення в Україні навчалося понад вісімдесят чотири тисячі іноземних студентів. Це був найвищий показник за історію Незалежності. В поточному навчальному році освіту в Україні здобуває понад п’ятдесят одна тисяча іноземців. Їхня кількість, безумовно, зменшилась через війну. Але попри всі ризики і незручності багато представників інших держав досі обирають Україну для навчання. Це підтримує нас як фінансово, так і морально. Іноземці роблять свій внесок в економіку, знайомляться з українською культурою, а потім несуть її далі у світ. Випускники наших ВНЗ згодом обіймуть високі посади у своїх державах і лобіюватимуть українські інтереси. Тому важливо, щоб іноземці їхали до нас на навчання, а ми їх гостинно приймали.

Директорка УДЦМО Олена Шаповалова долучилася до ефіру на «Українському радіо», присвяченому навчанню іноземців в українських університетах.

Слухати ефір: https://ukr.radio/news.html?newsID=102170

Український диплом для іноземця: чому він втрачає цінність і як виправити ситуацію – Інтерв’ю Олени Шаповалової виданню Mind

Нещодавно українську освітянську спільноту сколихнула інформація, що Агентство з контролю якості в освіті Азербайджану не визнало кілька сотень дипломів про вищу освіту, виданих українськими вищими навчальними закладами. Що це було? «Дзвіночок», який сповіщає про недостатню якість освіти, що її надають українські виші іноземним студентам, чи ситуативне непорозуміння? Та й взагалі, наскільки доречним є залучення абітурієнтів з-за кордону в умовах війни? Відповіді на ці та інші питання шукав Mind.

У зверненні Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке першим озвучило цю проблему, йдеться про те, що «маємо факти невизнання ТКТА (азербайджанське Агентство з контролю якості в освіті) кількох сотень дипломів про вищу освіту, виданих відомими українськими університетами, у зв’язку з тим, що випускники освітніх програм не володіють мовою навчання та не перебували на території України під час очного навчання».

Питання визнання якості освіти фактично є набагато глибшим і стосується не лише Азербайджану і не тільки часів війни. На цьому наголошує Олена Шаповалова, директорка Українського державного центру міжнародної освіти.

У чому ж полягають закиди азербайджанського агентства? Причиною більшості нарікань є не стільки якість навчання, як безпосередньо його формат, упевнена Олена Шаповалова. Посадовці Азербайджану вважають, що якісну освіту їх студенти можуть отримати лише у тому разі, коли навчатимуться очно, офлайн і безпосередньо на території України.

Зрештою, часи пандемії COVID-19 відкрили слабкі місця в освіті багатьох країн, і для того, щоб дистанційна освіта була якісною, необхідно приділяти цьому достатньо часових та технічних ресурсів. Позиція ТКТА стосується дипломів студентів заочної форми навчання – яким Азербайджан радить перебувати на території країни, де вони навчаються, щонайменше 180 днів на рік. Тобто це вам не приїхати на сесію на тиждень, здати письмові й усні роботи та швидко повернутися.

«Ще в довоєнний час вони нам дуже рекомендували дистанційне навчання відмінити взагалі, – розповідає Олена Шаповалова. – Однак українські університети, які навчають іноземних студентів, стежать за якістю освіти. Особливо це стосується медичних вишів. Адже іноземці, як правило, ставлять досить високу планку для навчання. Вони не хочуть отримувати загальнодоступні тексти з інтернету, посилання на YouTube, адже цю інформацію можна знайти і так. Вони воліють мати доступ до найсучаснішої літератури, хочуть спілкуватися з найкращими фаховими викладачами».

Ще нещодавно Україна була своєрідним магнітом для іноземних студентів. Причому справа не лише в хорошому співвідношенні вартості отриманої освіти та її якості. Міжнародний контекст був дуже важливим. Студенти хотіли пожити якийсь період часу в європейській країні, здобути інший досвід.

Яка вплинула на ситуацію війна? Показовим є кейс із студентами з Марокко.

«Ми розуміли, що не всі поїдуть навчатися до країни, яка нині воює, –розповідає Олена Шаповалова, – намагалися знайти варіант, за якого марокканські студенти зможуть закінчити навчання й отримати український диплом безпосередньо у своїй країні. Так, один з університетів міста Агадір був готовий надати свої приміщення, доступ до своїх навчальних ресурсів тощо. Було проведено опитування, яке несподівано виявило, що марокканські студенти хочуть навчатися в Україні, хочуть повернутися до нашої країни після війни. Ми сказали, що наразі є змога навчатися лише онлайн – вони готові до цього».

Які ще варіанти доступні? Українські вищі намагаються знаходити варіанти, які зможуть задовольнити досить вибагливих іноземців. Наприклад Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна відкрив невелику філію на базі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Це маленький медичний факультет, де іноземні студенти можуть навчатися, фізично перебуваючи в Івано-Франківську, але здобуваючи освіту в ХНУ.

Чому українським вишам досі доводиться конкурувати за студента з… росією? Нині і росія, і білорусь позбавлені права представництва в Болонському процесі. Представники з країн-агресорів не можуть брати участь у робочій програмі Європейського простору вищої освіти. Їх не запрошують на міжнародні виставки, де країни презентують свої виші. Але росія досі залишається одним із найбільших конкурентів української освіти для іноземців на пострадянському просторі.

Чим заманюють російські навчальні заклади? Не якістю освіти, не визнанням дипломів, а… відсутністю оплати.

«У 2023 році росія додала 30 000 квот на безкоштовне навчання для іноземних студентів, – розповідає Олена Шаповалова. – Ми розуміємо, що молодих людей із різних країн можуть використовувати і для пропаганди так званого «русского міра», і як потенційних агентів, яких вербуватимуть російські спецслужби».

А як у росії зараховують іноземних студентів, які «переводяться»? Жодних атестатів і супроводжувальних документів не потрібно, достатньо показати залікову книжку. Звісно, це не відповідає нормам, але задля того, щоб переманити студентів, які хотіли навчатися, наприклад, в Україні, росіяни не гребують нічим.

З яких країн найохочіше їдуть вчитися в українські виші та на кого? Відповідно до статистики, яку надав Mind Український державний центр міжнародної освіти, найбільше іноземних студентів нам «постачає» Індія. Також у трійці лідерів – Китай і Марокко.

Український диплом для іноземця: чому він втрачає цінність і як виправити ситуацію.

number of students

Серед найзатребуваніших спеціальностей – медична та навколомедичні сфери. Навдововижу, користується попитом і менеджмент.

programs

Що відбувається з візами? Ще одна проблема: хочемо ми того чи ні, але левова частка іноземних студентів, які навчаються в Україні, є громадянами країн із ризиковою міграцією. Тож їм не дуже охоче дають візи – як в Україні, так і в країнах Євросоюзу. Нині українське МЗС проводить переговори з колегами з Молдови та Румунії про поліпшення ситуації з видачею транзитних віз, адже війна змінила логістичний трафік для тих, хто хоче потрапити в Україну. «При перетину кордонів Молдови, наприклад, не було такої практики, як змішаний транзит: був або авіа, або сухопутний. А тепер студент, скажімо, із Індії прилітає до Молдови, а потім їде автобусом в Україну. Такого раніше майже не було, тому не було юридичного унормування», – каже Олена Шаповалова.

Як підтвердити отримані знання? Ще один варіант підтвердження якості підготовки, принаймні для студентів-медиків, яких серед іноземних здобувачів освіти в Україні є чи не найбільше, – можливість працювати лікарем. Адже, згідно з українськими правилами, медик-випускник вишу має спершу пройти інтернатуру.

«Мовами навчання для іноземних студентів в наших закладах є англійська і українська, – нагадує Олена Шаповалова. – І багато хто з них просто не володіють українською на потрібному рівні, адже навчалися англійською. А для проходження інтернатури в наших закладах випускник має досконало знати українську мову – йому ж потрібно спілкуватися, заповнювати медичні документи, робити дослідження тощо».

До речі, в Індії нещодавно змінилося законодавство, і тепер, якщо студент-медик їде навчатися за кордон, він обов’язково має не лише закінчити університет, а й отримати ліцензію лікаря в тій країні, у якій він навчався. Відповідно виникає проблема. Нині Міністерство охорони здоров’я розглядає можливість внесення змін до постанови про інтернатуру, щоб дозволити однорічну інтернатуру, після якої теж складатиметься іспит «Крок-3», але для іноземних студентів – англійською мовою. Планується, що після неї вони зможуть отримати сертифікат лікаря загальної медицини, без спеціалізації та без додаткових років навчання.

«Упровадження такого підходу дасть змогу підняти рівень визнання української медичної освіти в очах інших країн – не тільки Індії, а й Саудівської Аравії та багатьох інших, – резюмує Олена Шаповалова. – Це свідчитиме, що випускник отримав не лише знання, а й усі необхідні практичні навички. Тобто провчився сім років, склав три незалежні іспити «Крок», підтвердив якість своєї підготовки. За таких спеціалістів нам стовідсотково не буде соромно».

Заступниця голови Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Олена Єременко впевнена, що для того, щоб унеможливити недоброчесний підхід, який скомпрометує випускника українського університету в іншій країні, потрібно уточнити вимоги процесу та підтримувати подальшу взаємодію. «Однак не забуваймо, що відповідальність за підготовку студентів та їх атестацію, відповідно до українського законодавства, лежить саме на закладах вищої освіти, – пише вона. – Ефективно використана нашими університетами автономія – дієвий інструмент покращення підходів освітнього процесу – саме й може сприяти позитивним змінам».

Читати матеріал на сайті Mind: https://mind.ua/publications/20262697-ukrayinskij-diplom-dlya-inozemcya-chomu-vin-vtrachae-cinnist-i-yak-vipraviti-situaciyu?fbclid=IwAR3_to4XOJS7R9OCaVxAzBewitwIrTVjrnHt8Y-0urZlMmSFzl4jUy0pG74

Олена Шаповалова в ефірі «Суспільне.Новини» розповіла про навчання іноземних студентів в Україні під час війни

Переглянути ефір можна за посиланням: https://youtu.be/LG6x5n0d0pY?t=8012